Баженов Сергій Миколайович
Балакірєв Валерій Олексійович
Веремчук Микола Анатолійович
Доманський Олександр Ананійович
Завранчук Олександр Володимирович
Кирильчук Микола Миколайович
Красільніков Віктор Іванович
Кулакевич Семен Володимирович
Ніколайчук Григорій Олексійович
Нейсалов Валерій Федорович
Плеван Сергій Тодорович
Самолюк Микола Миколайович
Стрепков Сергій Васильович
Чегодаєв Віктор Андрійович
Шпудейко Олег Васильович



Баженов Сергій Миколайович, лейтенант, командир протитанкового взводу. Народився 05.07.1959 року в місті Пугачов Саратовської області. Росіянин. У Збройних Силах СРСР з 05.08.1977 року.
Кадровий офіцер, Баженов С.М. після закінчення Хмельницького ВАКУ був направлений в одну з військових частин, яка дислокувалася на території Демократичної Республіки Афганістан. Скромний в житті, сумлінний і добросовісний офіцер, Сергій був прикладом для бійців і підлеглих.
13 вересня 1982 року в складі свого підрозділу лейтенант Баженов С.М. був направлений на виконання бойового завдання . У складних умовах, коли вирішувалась доля бою, він сміливо кинувся вперед, ведучи за собою підлеглих, і був смертельно поранений.
У листі до батьків Сергія командир військової частини зазначив: "Ви виростили добросовісного і хороброго сина, який не ховався за чужі плечі, а завжди був попереду, словом і ділом вів за собою людей".
За зразкове виконання службових обов'язків, мужність та особисту відвагу нагороджений орденом "Червоної Зірки" (посмертно). Похований на міському кладовищі в Рівному.


Балакірєв Валерій Олексійович народився 27.05.1949 в м. Рівне Рівненської області. Росіянин.
Середню школу закінчив с. Бабин Гощанського району Рівненської області, продовжив навчання в ПТУ № 11 м. Рівне по спеціальності токар-фрезерувальник, після закінчення якого працював рік на Рівненському заводі тракторних агрегатів.
Займався парашутним спортом при ДОСААФ. В міському будинку культури відвідував гурток бальних танців.
По направленню Рівненського МВК з 01.08.1968 р. поступив в Московське вище загальновійськове командне училище, яке закінчив в 1972 році.
Служив в м. Мінськ.
У Республіці Афганістан - з червня 1984 року. Був начальником авіокомендатури м. Файзабад. Брав безпосередньо участь у забезпеченні польотів бойових літаків і вертольотів, а також в організації їх обслуговування.
Загинув при виконанні бойового завдання 07.10.1985 року.
Нагороджений орденом "Червоної Зірки" (посмертно). Похований в с. Антопіль Рівненського району, Рівненської області.
В м. Рівне проживає дружина Лідія Олександрівна і син Дмитро.


Веремчук Микола Анатолійович, рядовий, механік-радіотелеграфіст окремого загону спецпризначення. Народився 31.07.1967 року в м. Комунарськ Луганської області. Українець. Закінчив Рівненську загальноосвітню школу № 23. Працював вентиляторщиком в ПМК "Промбуд" м. Рівного. До Збройних Сил СРСР призваний 11.11.1985 року Рівненським МВК.
У Республіці Афганістан з квітня 1986 року. Неодноразово брав участь у бойових операціях. 24.10.1987 року в ході запеклого бою група солдатів, в яку він входив, була оточена і вступила в рукопашну сутичку. Будучи важко пораненим, Веремчук Микола прикрив відхід товаришів і повторно був поранений в груди. Непритомнюючи підпустив до себе супротивника впритул і підірвав гранату.
За мужність і героїзм нагороджений орденом Леніна (посмертно). Похований на кладовищі "Нове" в м. Рівному. Пасажирський літак, який виконував рейси за маршрутом Рівне - Київ, був названий його ім'ям.

Доманський Олександр Ананійович, народився 06 січня 1963 року в селі Переклі Млинівського району Рівненської області. Українець.
У 1980 році закінчив Княгиненську середню школу. Призваний в ряди Збройних Сил СРСР 26.04.1981 році Млинівським РВК.
В 1981-1983 рр. - навчався в Кіровському військовому авіаційно-технічному училищі. В 1983-1984 роках служив в Німеччині, п.п. 63383 "В".
З червня 1984 р. по вересень 1984 р. продовжував службу в м. Виборг Ленінградської області, військова частина 55745.
З вересня 1984 р. по 10 жовтня 1984 р. служив в ДРА, військова частина 97978. Прапорщик, бортовий авіаційний механік, повітряний стрілок вертольота.
Вертоліт, у складі екіпажу якого знаходився Доманський О.А., виконував бойові завдання по вогневій підтримці наземних військ. 10 жовтня 1984 року при посадці вертоліт був збитий. Доманський Олександр Ананійович загинув. Нагороджений орденом "Червоної Зірки" (посмертно).
Похований в с. Княгинин Демидівського району Рівненської області.
Дружина Тамара Петрівна та син Олександр проживають в м. Рівне.

Завранчук Олександр Володимирович
Народився 08.10. 1968 року в м. Рівне, українець. Навчався в СШ № 10 м. Рівне. Після закінчення школи працював слюсарем ЖБВ Рівненського "Поліськводбуд". В ряди Збройних Сил, бувшого СРСР, призваний 24.05.1987 р. Рівненським МВК. Після закінчення учбового розвідувального підрозділу в м. Ашхабаді Олександр був направлений в одну з частин 40-ї армії на території Афганістану.
26 грудня 1987 року розвідувальний взвод, в складі якого знаходився і молодший сержант-кулеметник Завранчук О.В., повертався з вдало проведеної засідки в районі кишлаку Муджана (провінції Хінджан, Даши). О 12-й годині дня взвод був обстріляний заколотниками зі стрілкової зброї. Разом з товаришами Олександр зайняв оборону і вів вогонь по противнику. В ході цього бою був тяжко поранений і в той же день помер від ран.
Ось як писали батькам Олександра його товариші:
"З Сашком ми познайомились і стали друзями ще в Ашхабаді. Серед товаришів він користувався великим авторитетом за те, що ніколи і нікому не відказував в допомозі. Він був прикладом для нас у всьому. І загинув він як герой зі зброєю в руках, прикриваючи відхід своїх товаришів".
Молодий сержант Завранчук О.В. (посмертно) нагороджений орденом "Червоної зірки".
Похований в м. Рівне. На будинку де він жив , встановлена пам'ятна дошка.

Кирильчук Микола Миколайович, народився 21.05.1967 року в с. Тайкури Рівненського району Рівненської області. Українець. Навчався у Рівненських середніх школах № 6, № 9.
Після закінчення школи працював токарем Рівненського радіотехнічного заводу.
У Збройні Сили СРСР був призваний 05.11.1985 року Рівненським РВК.
У Республіці Афганістан з квітня 1986 року. Служив у військовій частині п.п. №17668, рядовий, кладовщик (комірник), укладач парашутів.
05.06.1987 року, повертаючись із бойового завдання, Кирильчук Микола загинув в авіаційній катастрофі. Ось як пише командування військової частини п.п. 17668, в якій служив Кирильчук М.М. батькам:
"Выполняя патриотический и интернациональный долг по защите южных рубежей нашей Родины Ваш сын проявил высокие качества воина-интернационалиста, преданного Коммунистической партии и советскому народу, гражданина Союза Советских Социалистических Республик.
Трагическая гибель Николая Николаевича вырвала из наших рядов верного друга, чуткого товарища, хорошего сына. Он прожил непродолжительную, но яркую жизнь беззаветного защитника нашей социалистической Родины, до конца выполнившего свой священный воинский долг перед Отчизной.
Командование, политический отдел, весь личный состав части выражает безмерную скорбь и глубокое соболезнование Вам, родным и близким, всем кто знал Николая.
Светлую память о нашем боевом друге мы навсегда сохраним в наших сердцах".

Нагороджений медалями "За бойові заслуги" та "За відвагу" (посмертно).
Похований у селі Тайкури Рівненського району Рівненської області.
Батьки: Микола Іванович і Галина Іванівна проживають у місті Рівне.

Красільніков Віктор Іванович
Народився 09.06.1962 року в м. Шверін (Німеччина), росіянин. В ряди Збройних Сил бувшого СРСР призваний 21 жовтня 1980 року Рівненським РВК. Закінчив Київське вище загальнокомандне училище ім М.В.Фрунзе - лейтенант, командир групи окремого загону спецпризначення.
19 березня 1986 року підрозділ, в складі якого знаходився лейтенант В.І.Красільніков та його підлеглі, виконував бойове завдання в районі поселення Кулала, що в провінції Нангархар. Він на чолі свого взводу йшов попереду підрозділу і, коли зав'язався бій, першим кинувся в зайнятий моджахедами дувал, ведучи за собою підлеглих. В бою з переважаючою кількістю душманів - Віктор був тяжко поранений. Під вогнем моджахедів підлеглі кинулись на допомогу своєму командиру. Виносячи з поля бою, стікаючого кров'ю Віктора, сержант Коваленко закрив його своїм тілом від куль моджахедів і сам 6ув тяжко поранений.
Майже 4 дні лікарі боролися за життя Віктора, але поранення були дуже тяжкі і 22 березня 1986 року його серце перестало битися.
Командир військової частини в листі його батькам в Рівне відміню: "В нашій пам'яті лейтенант Красільніков Віктор Іванович залишиться як сміливий і рішучий офіцер, добрий, чуйний і доброзичливий товариш. Цю пам'ять ми пронесемо через все наше життя".
Нагородженій орденом "Червоного Прапору" (посмертно). Похований в м. Рівне.

Кулакевич Семен Володимирович, народився 04.05.1956 року в селі Блажеве Рокитнівського району Рівненської області. Українець. Навчався в Березнінському ПТУ. В Збройні Сили був призваний 14.05.1974 року Рокитнівським РВК.
Служив прапорщиком у Чехословаччині у м. Міловіце, військова частина..............
У Республіці Афганістан з лютого 1981 року, прапорщик, завскладом паливо-мастильних матеріалів. Неодноразово постачав ПММ у підрозділи, які вели бойові дії. 06.10.1981 року загинув в автомобільній катастрофі. Нагороджений орденом "Червоної Зірки" (посмертно). Похований в селі Блажеве. В м. Рівне проживає дружина Надія Тимофіївна та син Олександр.
Ніколайчук Григорій Олексійович, прапорщик, командир взводу. Народився 11.02.1952 року в селі Ботін Луцького району Волинської області. Українець. Навчався в Рівненському СПТУ № 38. До Збройних Сил СРСР призваний 26.05.1970 року Рівненським МВК.
У Республіці Афганістан з вересня 1982 року. Неодноразово брав участь у бойових операціях. 28.03.1984 року, виконуючи бойове завдання командування, загинув в автомобільній катастрофі.
Нагороджений орденом "Червоної Зірки" (посмертно). Похований в м. Рівне.
Нейсалов Валерій Федорович, прапорщик, старшина артилерійської батареї. Народився 12.03.1951 року в м. Новоград-Волинському Житомирської області. Росіянин. працював на автотранспортному підприємстві. До Збройних Сил СРСР призваний 01.11.1969 року Новоград-Волинським ОМВК.
У Республіці Афганістан з вересня 1982 року. Брав участь у супроводі колони машин по маршруту Гардез - Кабул. На одній з ділянок дороги колону обстріляли бунтівники. Оцінивши обстановку, що створилася, Нейсалов організував оборону на ділянці дороги і особистим прикладом надихав воїнів на відбиття нападу супротивника. Завдяки його сміливим і рішучим діям напад було відбито і колона змогла продовжити рух. На маршруті артилерійський тягач в якому він знаходився, підірвався на міні. Від отриманих ран Нейсалов Валерій Федорович помер 27.06.1983 року.
Нагороджений медаллю "За відвагу" і орденом "Червоної Зірки" (посмертно). Похований у місті Новоград-Волинському. Там його ім'ям названо вулицю.
Плеван Сергій Тодорович, єфрейтор, розвідник. Народився 30.09.1966 року в селищі Бурея Бурейського району Амурської області. Українець. Працював на Оржевському домобудівному комбінаті. До Збройних Сил СРСР призваний 15.10.1984 року Рівненським МВК.
У Республіці Афганістан з квітня 1985 року. Під час виконання бойового завдання 18.04.1986 року, діючи у складі одного з відділень взводу, він першим увірвався на позиції супротивника і особисто знищив 3 вогняні точки. У цьому бою Плеван Сергій загинув.
За мужність і відвагу нагороджений медаллю "За відвагу" і орденом "Червоної Зірки" (посмертно). Похований в с. В. Олексин Рівненського району Рівненської області.

Самолюк Микола Миколайович, сержант, командир бойової машини. Народився 06.07.1963 року в селі Іванівка Славутського району Хмельницької області. Українець. Працював електромонтажником у Рівненському рембудуправлінні. До Збройних Сил СРСР призваний 23.03.1982 року Рівненським МВК.
У Республіці Афганістан з жовтня 1982 року. Діючи у складі розвідувальної групи, 03. 05.1984 року виявив в одному з населених пунктів пересування озброєної групи бунтівників. Скрито вийшовши до об'єкту спостереження, розвідники обстріляли супротивника. У бою Самолюк Микола діяв сміливо і рішуче, але був убитий снайперською кулею.
Нагороджений орденом "Червоної Зірки" (посмертно). похований в м. Рівне.
Стрепков Сергій Васильович народився 24.07.1957 року в м. Алма-Ата (Казахстан). Росіянин. У Збройних Силах СРСР з 14.08.1974 р. Закінчив Ворошиловградське ВВАУШ. Лейтенант, штурман вертольота Ми-6.
В Республіці Афганістан з лютого 1980 року. Зарекомендував себе мужнім офіцером добре підготовленим військовим спеціалістом. 16.02.1980 року вертоліт Ми-6, у складі екіпажу якого він служив, потерпів катастрофу за 50 км. на північ від м. Баграм. Стрепков С.В. загинув.
Нагороджений орденом "Червоної Зірки" (посмертно). Похований у м. Рівне.
Чегодаєв Віктор Андрійович, народився 09.03.1949 року в с. Шортанди Вишневського району, Цілиноградської області (Казахстан). Росіянин.
Середню школу закінчив в м. Караганда, працював два роки на шахті, одночасно займався парашутним спортом в ДОСААФ. У лавах Збройних Сил СРСР з 01.04.1969 року.
В 1971 році закінчив Харківське вище військово-авіаційне училище льотчиків (ВВАУЛ).
Захоплювався філателією, альпінізмом.
З липня 1984 року служив В Афганістані. Здійснив більше 200 бойових вильотів, неодноразово брав участь в авіаційно-вогневій підтримці наземних військ. Усі бойові вильоти виконував з високою якістю.
На його рахунку декілька знищених складів супротивника, приймав участь в затриманні двох караванів зі зброєю.
Майор, начальник штабу, зам. командира ескадрильї.
23.07.1985 року при перельоті з аеродрому м. Шиндант на аеродром м. Талди-Курган його літак був підбитий душманами. Чегодаєв В.А. загинув.
Нагороджений орденом "Червоної Зірки" та орденом "Червоного Прапора" (посмертно).
Похований на Михайлівському кладовищі в м. Караганда.
Щорічно в м. Караганда проводиться турнір пам'яті воїна-інтернаціоналіста Віктора Чегодаєва з карате і рукопашного бою.
На Україні, в м. Рівне проживають дружина Людмила Панасівна, дочка Наталія і син Андрій.
Шпудейко Олег Васильович, рядовий, водій вузла фельдєгерсько-поштового зв'язку. Народився 04.06.1965 року в м. Рівне. Українець. Працював водієм на автопідприємстві в м. Рівне. До Збройних Сил СРСР призваний 15.10.1984 р. Рівненським МВК.
У Республіці Афганістан з лютого 1985 року. Показав себе сміливим, мужнім воїном. 11.07.1985 року, виконуючи бойове завдання по доставці пошти, слідував у літаку за маршрутом Кабул - Ташкент. У районі м. Кандагар літак був обстріляний супротивником і потерпів катастрофу. Шпудейко Олег Васильович загинув.
Нагороджений орденом "Червоної Зірки" (посмертно). Похований в рідному місті Рівному. На будинку, де він жив, встановлено меморіальну дошку.

Сделать бесплатный сайт с uCoz